У 1941 році, прагнучи створити по Україні органи місцевого самоврядування з числа патріотично налаштованих українців і тим самим побудувати нову українську владу, ОУН направила в центральні та східні області України Похідні групи чисельністю 2000 осіб, які займалися активною діяльністю у великих містах.
Підпільні групи українських націоналістів ОУН діяли у багатьох містах тодішньої Сталінської області, зокрема в Горлівці, Сталіному (Юзівці), Костянтинівці, Краматорську, Слов’янську, Маріуполі. Ними керував координаційний центр — обласний Провід ОУН, який створив Євген Стахів. Центр обласного проводу ОУН знаходився підпільно в Горлівці. Явкова база обласного проводу була у Сталіному, по Маріупольському шосе, будинок 11.
Щодо Маріуполя, то тут у 1941-1943 роках діяла підпільна група ОУН у кількості понад тридцять осіб, з них понад 20 підпільників були згодом заарештовані, 16 – страчені окупантами в катівнях гестапо і концтаборах. Євген Стахів у своїй книзі «Крізь тюрми, підпілля й кордони» писав: «Вірю, що треба писати правду про ці події без огляду на те, подобається це комусь чи ні. Правда допоможе розібратися історикам у подіях, що відбувалися на українських землях, і хто був героєм, а хто лише хоче жити коштом інших».
Наприкінці 1941 року підпільна група ОУН поставила завдання для української інтелігенції: «За всяку ціну відроджуйте культуру, науку, мистецтво…». Оунівці зазначали: «Хай на руїнах та згарищах старого життя пишається нова, повнокровна національна культура». Під прикриттям українських клубів та нововідкритих товариств «Просвіти» Оунівці пропагували серед населення національні цінності, виступали з гаслами державної незалежності, читали лекції з української історії, проводили культурні заходи, намагаючись відродити духовну та національну свідомість мешканців колись підрадянської України.
Діяльність ОУН у Маріуполі зосереджувалась навколо культурно-просвітницької української спілки «Просвіта», створеної в місті 16 липня 1942 року. Проіснувала «маріюпільська Просвіта», саме таку назву тоді мало місто металургів та рибалок, майже рік, до червня 1943. Всі члени спілки одночасно були учасниками підпільної організації ОУН. Підпільники влаштовували диверсії проти нацистських окупантів, чинили інформаційний спротив.
Наприкінці травня 1943 року агенти Допоміжної кримінальної служби, яку називали «російським гестапо», остаточно викривають Оунівське підпілля в Маріуполі, а з початку червня починаються облави та масові арешти. Імена українських героїв, що боролися з нацистами, мають навічно лишитися в пам’яті нашого народу, серед них: Василь Кук, Петро Дужий, Іван Дубас, Іван Білик, Дмитро Бучинський, Кащенко, Юхимець, Величко, Андрій Авраменко (Ирій), Яків Жижура, Федір Гайдар, Микола Стасюк, Микола Фененко, Галушко, Донцов, Володимир Козельський, Борис Кучинський, Надія Сташевська, Димов, Антін Болгарський-Буткевич, Лілія Сидоренко, Клавдія Сініцина, Беспалько, Лисий, Осорянин, Литвиненко, Кашкалда, Федір Ляшинський, Володимир Нофенко, Степан Держко, Теодор Гриців, Теодор Личман, Оксана Мешко та інші. Пізніше Євген Стахів згадуватиме: «Скільки я зустрічав чудових людей, добрих, сердечних, скрізь на Донбасі, в південній Україні, де я бував, вони переховували підпільників, допомагали, хоч їм і родинам їхнім загрожувала смерть, бо німці готові були знищити всіх до ноги, щоб не було навіть у зародку українського патріотизму, українського мислення».
Зрештою підпільна боротьба ОУН з окупаційною владою на Донеччині зробила вагомий внесок у звільнення нашої землі від нацистів. Більш того, діяльність підпільників мала велике значення для формування державницької свідомості українського народу, його становлення як модерної української нації, що зрештою й призвело до утвердження незалежності України. У роки війни, з початком репресій проти ОУН, багато членів Похідних груп загинули від рук гестапо. Всього в ті буремні часи від рук нацистів загинуло понад 14000 ОУНівців.
Роман БАЛАБОЙКО