У цей день ми віддаємо данину боротьби за права кримськотатарського народу та вшановуємо пам’ять жертв депортації кримських татар.
Сьогодні ми згадуємо жертв сталінського режиму, тих, хто безневинно загинув у товарних вагонах спецпотягів, у віддалених регіонах Радянського Союзу — від північного Передуралля до республік Середньої Азії за кілька тисяч кілометрів від рідної домівки. В ході виселення і в перші роки після нього загинуло приблизно 46, 2 % кримських татар, тобто майже кожен другий з народу.
Депортацію кримців було розпочато 18 травня 1944 року, а за тиждень до цього, 11 травня, було ухвалено таємну постанову Державного комітету оборони «Про кримських татар». Там було сказано, що вони нібито причетні до масової зради й колабораціонізму. Цей прецедент мав характер масової каральної акції щодо народів, окремих представників яких радянська влада звинуватила у пособництві німецьким окупантам. Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня, до операції було залучено 32 тис. співробітників НКВС. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до пів години, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. У телеграмі НКВС на ім’я Сталіна було зазначено, що за три дні депортації піддалися 183 155 осіб, у наступні кілька тижнів загальне число депортованих перевищило 210 тис. осіб. Понад 20 років радянська влада повністю заперечувала злочинний характер своїх дій, один із найкрасномовніших прикладів злочинів радянського режиму, вчинених під час Другої світової війни. Лише у 1967 році Верховна Рада СРСР визнала необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але, на відміну від інших «покараних народів», вони не отримали права повернутися до Криму. Тільки у 1989 році Верховна Рада СРСР засудила депортацію і визнала її незаконною та злочинною.
У 2015-му, вже після анексії, Верховна Рада України Постановою від 12 листопада 2015 року № 792-VIII «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» визнала депортацію з Криму кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу. Таким чином, 18 травня в Україні встановлено Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Після анексії Криму Росією корінний народ півострова приречений жити у країні, яка викреслює його з власної історії. В РФ, як і в СРСР, про депортацію кримських татар вважали за краще не згадувати, або відбувалися черговими фразами, або говорили про те, що кримські татари самі винні у своїй долі. Таким чином, кримськотатарський народ, після стількох страждань та випробувань, знову зазнає лиха від Москви, вже у 21 столітті, коли, здавалось, злочини проти цілих народів відійшли у минуле. Від початку російської агресії проти України у 2014 році понад 43 тисячі людей залишили Крим через залякування, переслідування та побоювання повернення минулого в його найстрашніших, найзгубніших проявах.
Україна пам’ятає про Крим, як свою невіддільну частку, а українці – це велика родина, де знайдеться місце будь-якій національності. І хай московські пропагандисти маніпулюють фактами та говорять неправду, повністю переписуючи історію на свій лад, кримці знають, їх Батьківщина це Україна. І ми тут, на материку, не забуваємо про них, шануємо їх історію та традиції, бо у великій родині так і заведено, а окупанти підуть, на довго в Криму вони ніколи не затримувались.
Роман БАЛАБОЙКО
