А чи знаєте ви щось про найстаріші, та найпопулярніші навчальні заклади Маріуполя. Давайте влаштуємо невелику екскурсію містом Марії!
До яких навчальних закладів поспішали маріупольські хлопчики та дівчатка у 19-20 століттях?
Є така відома історична особа – Феоктист Хартахай, він один з перших почав вивчати історію Приазов’я та греків, які переїхали сюди ще у 17 столітті. Розуміючи, що місто треба розвивати, він вирішив поставити для себе дві цілі. Головною справою всього життя видатного Маріупольського просвітника, історика та педагога, було відкриття двох гімназій: жіночої та чоловічої.
Для відкриття цієї гімназії Хартахай уклав договір з міською думою про відкриття Маріїнської жіночої гімназії. Оскільки у другій половині 19 століття діяв закон про те, що очолювати жіночу гімназію може тільки дама, Феоктист Хартахай запросив до Маріуполя Олександру Генглез. Вона була вченою, працювала вчителькою столичною Петрівської гімназії. І її рішення переїхати до Маріуполя краєзнавці пов’язують саме з авторитетом Хартахая.
Отже, у 1876 році гімназію було офіційно відкрито. Спочатку навчалися у найманих приміщеннях, але вже 1894 рік дівчата-гімназистки зустрічали у розкішній будівлі на одній із головних вулиць міста. Дівчата отримували не тільки повну середню освіту, але й диплом із можливістю працювати педагогом як в приватних, так і державних закладах по всій території України. Це було дуже гарною новиною для всіх мешканців міста. Бо освіти у Маріуполі на той час майже не було.
До речі, у 2021 році ця жіноча гімназія святкує 145 років від свого заснування. І там з першого вересня лунає дзвінок на перерву та уроки. Бо це тепер Маріупольська гімназія №1.
Про жіночу гімназію ми з вами дізналися. А що там з чоловічою?
По-перше, Олександрівську чоловічу гімназію було засновано у 1876 році. Поки чоловіча гімназія будувалася, її учні навчалися в приватних будинках у річних купців. І пов’язано ця подія також з постаттю Феоктиста Хартахая. Для будівництва споруди було організовано конкурс архітекторів. Переміг проект Миколи Толвінського.
По-друге, навчання у хлопців було 8 років плюс додатковий підготовчий рік для підвищення знань. Навчання було платним. І однією з особливостей гімназії була розкішна бібліотека на 10 000 книг. Це на той час було дуже вагомим аргументом для залучення школярів до знань. У 1919 році Олександрівську гімназію ліквідовано. Але й зараз у стінах цієї будівлі продовжується навчання. Тут знаходиться один із Маріупольських коледжів.
Цікавий факт. Колись у Маріуполі існував один навчальний заклад, який на жаль не дожив до сьогоднішніх днів. Це була гімназія Валентини Єпіфанівни Остославської. За версією деяких місцевих краєзнавців, Валентина Єпіфанівна закінчила Маріїнську жіночу гімназію. Вона заснувала в Маріуполі приватну школу для дівчат (коли була зовсім юною). Пізніше переформували її в гімназію. Дівчата отримували повну середню освіту. Та мали можливість у подальшому отримувати знання у вищах України. Але на жаль будівля гімназії згоріла.
Вже на початку 20 століття в місті активно почали відкриватися інші навчальні заклади. У 1906 році в одній газеті з’явилося стаття, що у місті відкриється нове приватне училище, яке має початкові класи та підготовчі курси. У 1907 році воно мало назву. До речі, учні цього закладу мали ті ж самі права, що і учні державних училищ.
Але, на жаль, після революції 1917 року формат училища був змінений. І тут відкрили звичайний навчальний заклад. Під час Другої Світової війни цю будівлю зайняли німці. Під час визволення Маріуполя будівля дуже сильно постраждала від бойових дій та пожежі. На початку другої половини 20 століття будівлю реконструювали, і зараз вона має вигляд, як і сто років тому. І є одним з історичних об’єктів міста.
Звісно, у місті були і церковні училища. Це Єпархіальне духовне училище, у якому зазвичай вчилися дівчата, чиї батьки були священниками. Вони навчалися безкоштовно, але не усі. Дівчата були обрані не просто так. Навчання було орієнтоване як і у Маріїнської жіночої гімназії. Навчалися там шість років. А після завершення, дівчата могли працювати вчителями в інших містах, селах та звісно школах. Але на жаль під час революції більшовиків 1917 року за наказом тодішньої влади усі єпархіальні училища були зачинені.
З 1951 року ця будівля є головним корпусом Маріупольського Державного технічного університету. Який на сьогодні є найстарішим вишем у місті та входить до ТОП-10 технічних закладів вищої освіти України.
На останок поговоримо саме про ПДТУ. Він відкрився ще у 1901 році. Але почали його будувати у 1899 році. Після того як місцева влада надала земельну ділянку для будівництва технічного та той час училища. Спочатку там було 72 студента, усі хлопці. Вже на наступний рік там було 82 учня, які навчалися технічним ремеслам. Після Першої світової війни у цій будівлі відкрили середнє механіко-технічне училище. Багато разів змінилася назва, форма й тривалість навчання училища. Але училище проводжало забезпечувати металургійні заводи міста професійними кадрами.