115 років тому в маленькому селі в Орловській губернії народився Олексій Стаханов. Молодим хлопцем він поїхав на заробітки на Донбас з мрією зібрати грошей, купити коня та розвивати сільське господарство. Але життя молодого робітника змінилося після того, як він вирішив підвищити престиж підприємства, на якому працював, і встановити рекорд видобутку вугілля. 

Це історія людини, яка стала відомою на весь колишній СРСР, але її доля була не дуже радісною. У цій статті ви дізнаєтесь більше про Олексія Стаханова.

Олексій Стаханов народився в селі Лугова Орловської губернії (нині Липецька область РФ). Як і більшість селян того часу, він вирушив на заробітки на Донбас, оскільки тоді Донеччина та Луганщина почали ставати економічними центрами. Він мріяв накопичити грошей, аби повернутися додому, купити коня та орати землю.

У 1927 році Стаханов влаштувався на одну з передових шахт Центральна-Ірміно в Кадіївці Луганської області на посаду коногона. Люди цієї професії керували кіньми для пересування на об’єкті, й на сьогодні такої професії вже не має.

У 30-х роках на шахтах почалася модернізація, й почали використовувати пневматичний відбійний молоток замість традиційного Обушка. Нашим шахтарям таке нововведення не сподобалося. Річ у тім, що стиснене повітря, вилітаючи з молотка, здіймало щільну хмару вугільного пилу, а на той час на шахтах працювали без респіраторів. Стаханов призвичаївся до нового інструмента, і з 1933 року працював забійником на відбійному молотку, що надало йому змогу отримувати вже більше грошей.

У 1935 році розпочалася криза. Тоді молодий парторг шахти Костянтин Петров вирішив організувати рекорд із видобутку вугілля.

Керівництво шахти влаштувало повноцінний кастинг на роль ідеологічно відповідного героя. Охочих виявилося небагато. У разі успіху виробничу норму підвищили б для всіх, що не сподобалося б шахтарям. У фіналі опинилися двоє кандидатів – Олексій Стаханов і Мирон Дюканов. Але героєм для рекорду обрали саме Олексія.

У Стаханова було кілька плюсів, він запропонував новий підхід щодо поділу праці. До цього робітники у вИбої спочатку вирубували вугілля, а потім зміцнювали колодами склепіння шахти, щоб воно не обвалилось. Нова ідея була в тому, щоб забійник не займався кріпильними роботами, а тільки рубав вугілля. До того ж Стаханов екстерном закінчив курси з опрацювання відбійного молотка, щоб офіційно отримати кваліфікацію забійника.

У ніч з 30 на 31 серпня в забій спустилися Олексій Стаханов, два кріпильники Гаврило Щиголєв і Тихон Борисенко, парторг Костянтин Петров, начальник дільниці Микола Машуров і редактор місцевої газети Павло Михайлов. За 5 годин 45 хвилин Стаханов вирубав весь пласт, а двоє кріпильників ледве встигали ставити опори й відкидати вугілля. Рекорд вдався – це було 102 тонни, що перевищувало норму в 14 разів. Ідея Олексія Стаханова вдалася, і він показав усім, що шахта може бути рентабельною, для цього треба лише змінити підхід до роботи.

Наступного дня Стаханова внесли до Дошки Пошани шахти, і він отримав премію у розмірі місячного окладу. Також йому надали квартиру в Кадіївці з меблями і телефоном, що на той час було дуже рідким явищем.

За два дні в газеті “Правда” зʼявилася коротка замітка про трудовий подвиг гірника з Кадіївки. У Кремлі одразу зрозуміли ідеологічну важливість цього рекорду. За кілька місяців Стаханова викликали в Москву на Всесоюзну нараду, де був присутній і Сталін. Тут і був створений відомий Стаханівський рух ударників – і тепер партія вимагала рекордів в усіх галузях виробництва.

Стаханов стає знаменитістю не лише в СРСР, а й за кордоном. У грудні 1935 року його фото зʼявляється на обкладинці журналу Time.

Спочатку Олексія відправили на Донбас впроваджувати стаханівські методи. Але в 1936 році партійне керівництво вирішує зробити з шахтаря з трьома класами освіти чиновника високого рангу. Стаханова відправляють вчитися в московську Промакадемію. Його нагороджують орденом Леніна та приймають до партії без кандидатського стажу. Тепер у Стаханова особиста машина, охорона і пʼятикімнатна квартира в знаменитому Будинку уряду, де жила радянська еліта.

На початку Другої світової війни Олексій Стаханов просився на фронт, але його відправляють у глибокий тил керувати шахтою в Казахстані. У 43-му році його повернули до Москви на посаду начальника сектора соцзмагань в народному комісаріаті вугільної промисловості СРСР. Тут він пропрацював понад десять років. У цей час імʼя Стаханова вже живе окремо від нього, ставши символом радянської пропаганди.

З приходом до влади Хрущова Стаханова починають знижувати по кар’єрних сходах. У 1957 році до Москви приїздить делегація іноземних спеціалістів. Один із них, француз Моріс Торез, захотів зустрітися з героєм перших пʼятирічок Олексієм Стахановим, на що Хрущов відповів, що Олексій працює на Донеччині й приїхати не може. Після офіційної зустрічі Хрущову доповіли, що Стаханов живе і працює в Москві. Тоді Хрущов викликав Олексія, і під загрозою виключення з партії наказав вирушати на Донбас. Олексію це не сподобалося, і він поїхав зі скандалом. Його призначили заступником керуючого трестом у маленькому шахтарському містечку Чистякове Донецької області.

Стаханов поступово почав зловживати алкоголем, йому виділили маленький будиночок на околиці міста й перевели на незначну посаду на занедбаній шахті.

Згадали Олексія лише наприкінці 1960 року, коли до влади прийшов Брежнєв, який на початку 70-х з нагоди 35-річчя стахановського руху вручив Олексію зірку Героя Соцпраці і другий орден Леніна.

На жаль, мінливі умови життя, вічні переїзди, постійні зміни у роботі та й сама робота потягнули Олексія до низу. Герой праці, засновник Стахановського руху опинився у лікарні з інсультом після білої гарячки. Стаханову встановили діагноз розсіяний склероз із частковою втратою памʼяті. На початку листопада 1977 року він послизнувся нібито на мокрій підлозі, впав, вдарився головою і знепритомнів.

Через два дні, 5 листопада, Стаханов помер, не приходячи до тями. Сумна доля Олексія Стаханова стала ще однією наочною ілюстрацією того, як простий робітник, що мав хист до шахтарської праці, був винахідником і навіть прагнув захищати свою країну в Другій світовій, був використаний та зрештою зламаний радянською системою.

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут