12 квітня 2014 року Слов’янськ став найгарячішою точкою на карті України. Проросійські бойовики цього дня захопили Слов’янський міський відділ поліції, а згодом окупували й усе місто.
З цієї дати у Слов’янську запанували безлад і беззаконня. Бойовиками були встановлені блок-пости, заміновані окремі будівлі, шляхопроводи та околиці Слов’янська. Окупанти заборонили в місті діяльність політичних партій, поставили під заборону свободу висловлювань, розпочали репресії щодо тих, хто був помічений у проукраїнських поглядах. Згодом за таких умов перестали працювати державні установи, крамниці, банки, місто залишилося без електро- та водопостачання. Тисячі громадян змушені були кинути свої домівки, роботу й шукати прихистку подалі від небезпеки.
Керівниками захопленого Слов’янська були проголошені громадянин російської федерації, співробітник ГРУ РФ – Ігор Гіркін-Стрєлков та так званий “народний мер” В’ячеслав Пономарьов.
Під керуванням зазначених осіб бойовики чинили спротив українським військовим, викрадали, катували та страчували цивільних людей. За час окупації міста в полоні побували українські та іноземні журналісти, сотні простих людей та навіть представники ОБСЄ.
Мир у Слов’янську достався дуже дорогою ціною. За звільнення міста з 13 травня 2014 року по 5 липня 2014 року загинуло 63 українських воїни: 40 військовослужбовців Збройних сил України, 10 військовослужбовців Національної гвардії України, 7 співробітників Служби безпеки України, 6 співробітників спецпідрозділу Міністерства внутрішніх справ України.
Під час окупації Слов’янська проросійськими бойовиками були закатовані та вбиті депутат Горлівської міської ради Володимир Рибак, студенти – учасники Революції Гідності Юрій Поправко і Юрій Дяковський, представники українського духовенства.
5 липня 2014 року, після майже тримісячної окупації, Слов’янськ був звільнений силами антитерористичної операції. Над будівлею Слов’янської міської ради знов замайорів національний синьо-жовтий прапор.
На превеликий жаль, на звільненні Слов’янська війна не закінчилася. Кращі сини України продовжують гинути, відстоюючи державний суверенітет та територіальну цілісність нашої держави.