У Києві впродовж двох днів проходив Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал», на якому лунала й тема Маріуполя — глибоко, емоційно, чесно.
Президент України Володимир Зеленський відвідав фестиваль «Книжковий Арсенал» у перший день його роботи. Глава держави ознайомився з виданнями, які представили учасники цього заходу, і особливу його увагу привернули книги, присвячені темі російсько-української війни, зокрема на Донеччині.
Серед видань, які 30 травня презентували Володимиру Зеленському, особливе місце посідає поетична збірка «Лірика Маріупольських бомбосховищ» Оксани Стоміної.
Більшість віршів, які увійшли до неї, Оксана Стоміна написала під час облоги Маріуполя російською армією у 2022 році.
«У збірці тексти виключно про війну, – розповіла авторка книги. – Ба більше, про цей етап війни. Ловлю себе на тому, що не можу зрадіти тому, що видала книгу. Просто для мене було важливо її зробити. Бо маю подарувати мамам загиблих, про яких там є тексти, дружинам полонених, друзям на фронті».
Оксана Стоміна – поетка, активістка, засновниця ГО «Паперові сходи», авторка збірок «По живому. Навколовоєнні щоденники», «Лірика маріупольських бомбосховищ», та ще низки поетичних видань. Вона є однією з тих, хто особливо проникливо говорить про Маріуполь — про втрату і силу, про досвід і памʼять.
«Це не стільки поетична збірка, скільки меморіал. У пам’ять про загиблих, про зруйновані міста й скалічені долі, про те, що неможливо відбудувати й те, що відбудується обов’язково. З глибокою повагою та вдячністю до захисників і думкою про полонених. З впертою вірою в справедливість», — підкреслює авторка поетичної збірки.
У перші тижні повномасштабного вторгнення вона залишалася в Маріуполі, працювала у волонтерському центрі. Її чоловік — офіцер Маріупольського гарнізону — досі в полоні. Як зазначила маріуполька, книжка далася їй важко. У поетичній збірці понад сімдесят віршів. Писала їх у підвалах, начитувала на диктофон дорогою з Байкового кладовища, біля стіни Михайлівського собору.
На Книжковому Арсеналі Оксана Стоміна взяла участь у двох важливих дискусіях: «Переклад досвіду: чи мови достатньо?» та «Незліченні дні боротьби» — про міжнародні зусилля зі звільнення полонених, де говорили, як митці можуть посилювати голос тих, кого намагаються змусити мовчати.
«Дипломати роблять свою роботу, митці — свою, заходячи в голову через серце. Коли я читаю вірш або лист у полон своєму чоловікові, то у мене папірець тремтить в руці, а люди в Німеччині чи в Італії починають плакати в залі. Тоді вони готові — і настає час називати цифри. Тоді відкриваються їхні серця, і вони можуть сприймати інформацію», — зазначила Оксана Стоміна.
Авторка книжок наголошує, що Маріуполь — це рана, яка не загоюється, поки наші люди — в полоні, поки правду про це місто доводиться виборювати щодня.