Попри тимчасову евакуацію та складні безпекові умови, головним капіталом Донецької області залишаються її люди. Сьогодні молодь регіону не лише захищає країну на фронті, а й тримає інституційний каркас області в релокації, закладаючи фундамент для майбутнього раннього відновлення деокупованих територій. Громадська організація Нова Дружківка спільно з молодіжною радою при Донецькій обласній державній адміністрації у межах проєкту Код відновлення молодіжний вимір Донеччини розповідає про історії двох молодих земляків Сергія Ярового та Сергія Можаровського. Вони пройшли крізь пекло оборони Маріуполя та російський полон, а сьогодні працюють задля збереження ідентичності та управлінського потенціалу Донеччини. Про це повідомляє громадська організація «Нова Дружківка».
Маріупольський державний університет сьогодні функціонує в Києві як інституція, повністю зберігши свій внутрішній устрій та комʼюніті. Одним із тих, хто забезпечує життєдіяльність університету та допомагає адаптуватися іншим, є Сергій Яровий — співробітник навчально-методичного відділу університету, ветеран та лауреат обласного конкурсу Молода людина року 2025. Сергій народився у селі Конькове на самому кордоні з Росією, згодом переїхав до Маріуполя, де очолював студентську раду університету та координував роботу молодіжного парламенту. Після початку повномасштабного вторгнення став на захист міста, а після 2 років і 5 місяців ворожого полону повернувся до рідного університету.
Поки освітяни формують інтелектуальний каркас, у релокованих громадах триває підготовка управлінського капіталу. Сергій Можаровський — уродженець селища Очеретине, який також пройшов оборону Маріуполя та полон, сьогодні працює фахівцем з питань мобілізаційної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами в Очеретинській селищній військовій адміністрації. Його щоденна робота — це чіткий менеджмент на стику військової дисципліни та цивільного управління. Нові лідери регіону доводять, що раннє відновлення починається не після завершення бойових дій, а вже зараз — через збереження горизонтальних зв’язків між людьми, які були змушені залишити свої домівки.