Спогад про директорку міського краєзнавчого музею Олену Смирнову
Директорку Бахмутського краєзнавчого музею Олену Смирнову поховали 24 вересня в Ізраїлі. Останні два роки жінка проживала у Хайфі, там боролася з тяжким недугом, але перемогти його не змогла. До свого ювілею не дожила місяць. У засвіти відійшла у віці 59 років. Про пані Олену ми згадуємо в розмові з в.о. директора Бахмутського музею Ігорем Корнацьким, який довгий час працював під керівництвом Олени Анатоліївни Смирнової.
Очолила музей у складний для України час
Моє особисте знайомство з пані Оленою відбулося ще влітку 2020-го року. Щоправда, це було заочне знайомство. Про неї мені розповіла моя колега, яка писала інтерв’ю. Передивившись робочий матеріал, я одразу відчула, що маю обов’язково з Оленою Смирновою познайомитися. Адже у неї був запас знань, неоціненних для спраглих дізнатися багато чого з бахмутських старожитностей. Мені ці свідчення якраз були потрібні з огляду на майбутню задумку – зняти теленарис про Бахмут, про його козацьке минуле та український визвольний рух часів УНР.
Вже навесні наступного року ми зустрілися з пані Оленою у Бахмуті. І я одразу опинилася в енергетичному полоні. Вона повела мене своїм містом. Під час променади ми заглядували у побиті часом дворики, я милувалась автентичною місцевою архітектурою, що поєднала історичну частину й сучасну. Говорили довго й багато. Вона розповідала про досвід життя за кордоном і про те, як не змогла там жити без свого Бахмута. Повернулась до рідного міста. Та про що б не переповідала мені пані Олена, я відчувала, що таких закоханих у своє місто людей, мабуть, не так багато.
Та повернемось до спогадів Ігоря Корнацького, сподвижника пані Олени, яка вписала своє ім’я поруч із першими засновниками й упорядниками музею – Борисом Вальфом, Іллею Часовниковим, Ніною Вінк та Сергієм Татариновим. Колишній народний музей, а нині краєзнавчий, Олена Смирнова очолила в складний час для історії України – анексії Криму й частини Донецької та Луганської областей. Вона була свідком, як у місто зайшли проросійські бойовики з так званої «ДНР». Та їхня окупація тоді ще Артемівська тривала недовго – з квітня по липень. Тоді українські захисники визволили місто й відтіснили загарбників, яких активно підтримувала рф. Вдруге російські окупанти захопили місто під час повномасштабного вторгнення в Україну. Нині армія ЗСУ крок за кроком просувається у напрямку Бахмута, щоб звільнити його від московитської наволочі.
Знала місцеву давнину, наче вчора сама там побувала
– Перший музей – громадський – відкрили 1923 року в приміщенні, де нині міський центр культури і дозвілля імені Мартинова, – розповідає Ігор Корнацький. – Зараз ця будівля понівечена, вона зазнала руйнувань під час запеклих, кровопролитних боїв за Бахмут після лютого 2022 року. Згодом музей був вже народним – і розміщувався у тій будівлі до Другої світової війни. А у 80-х виділили окрему будівлю, яка належала місцевому промисловцю Веніаміну Французову. На початку ХХ століття він заснував у Бахмуті завод “Вістек”, який виготовляв металеві дроти, цвяхи, болти тощо. І саме за часів директорства Олени Смирнової відбувалася масштабна реконструкція музейної будівлі, оскільки споруда перебувала в загрозливому стані. Починаючи з 2018 року закипіла робота, і завершилась вона відновленням фасаду. На черзі було облаштування музейної експозиції. Але цьому завадив початок повномасштабної війни в Україні.
Уродженка Бахмута здобувала освіту у Донецьку, в університеті. Навчалась на філологічному факультеті. Після кількох років проживання в обласному центрі повернулась до рідного міста, яке дуже любила. Була обізнана з його історією та цікавинками. Про них вона розповідала під час екскурсій своїм учням, коли ще працювала у школі. Саме тоді пані Олена набуває навички гіда та екскурсовода. Вже під час роботи в музеї впроваджувала оглядові екскурсії. Вона це дуже любила, і нас заохочувала до такої форми роботи.
Кожному намагалась передати усю любов, захоплення кількасот річною історією Бахмута та його людьми. Вона знала достеменно кожну історичну споруду в місті, могла розповідати про їхніх власників різні цікавинки, наче вчора сама там побувала і поспілкувалась з ними.
Робота музею дуже пожвавилась та урізноманітнилась у роки, коли там працювала пані Олена, і ми дуже завдячуємо їй у цьому. Музей часто приходив в гості з лекціями, невеличкими пересувними виставками до школярів. Тобто, була налагоджена така систематична робота із краєзнавчою та мистецькою освітою. Так само ми співпрацювали із закладами вищої освіти. Зокрема, вишами-переселенцями з окупованих з 14 го року Горлівки та Донецька. Постійно відбувалася співпраця з Горлівським інститутом іноземних мов Донбаського державного педагогічного університету. Студенти-історики проходили у нас музейну практику, були гостями на багатьох масових заходах, зокрема наукових конференціях. Варто згадати велоквест “Бахмутська фортеця” за участі спортсменів, молоді, коли ми спромоглись об’їхати кордони колишьної Бахмутської фортеці 18 століття. Майже щомісяця відкривалися художні виставки, зокрема й місцевих авангардистів.
Мріяла втілити масштабні музейні проєкти
– Однією з особливостей виїзної роботи музею було святкування Дня міста, – згадує Ігор Корнацький. – Ми, звичайно, не могли виносити з приміщення наші експонати для участі у цій акції. Тоді пані Олена вирішила пошити тематичні костюми, які представляли наших жителів у різні часові відрізки – вбрання козаків 18 сторіччя, міщан повітового містечка, гімназистки з першої місцевої гімназії, збудованої наприкінці 19 століття. А ще були облаштовані інтерактивні локації – великий банер “Старовинний Бахмут”. Це була гра для дітей молодшого віку, де треба було скласти з невеликих елементів Бахмутську фортецю. Всі охочі могли долучитись до цієї історичної забавки.
Усі ці роки музей повністю фінансувався з бюджету міста. Це покривало заробітну платню співробітників і комунальні витрати, а от на придбання експонатів коштів не вистачало. Та їх просто не було. Тож більшість поповнень музейного фонду складали подарунки містян або наших благодійників. Завдяки громадськості нам вдалося придбати на інтернет-аукціоні листівки з краєвидами Бахмута початку позаминулого та минулого століть. Також передавали раритетні експонати з-за кордону. Таким чином ми отримали у дар листівку 1920 року та поштову марку, датовану 1917 роком, із штемпелем Української Народної Республіки, яку погасили саме у Бахмуті. У цьому також заслуга пані Олени, яка вміло проводила роботу з прихильниками краєзнавчого музею.
Олена Смирнова поїхала на лікування в жовтні 2021. Ми не припиняли будувати плани й обговорювати майбутні проєкти нашого музею. Повномасштабне вторгнення росії в Україну поставило на паузу нашу експозиційну діяльність, але ми знаємо, що наше місто, як і вся Україна, буде звільнене від російських окупантів. Ми повернемось до Бахмута і займатимемося втіленням наших ідей.
Музей зберігатиме пам’ять про Олену Смирнову. Місто про неї не забуде, і, я думаю, у визволеному Бахмуті й у відновленому музеї завжди буде місце для пам’яті про цю людину, яка залишила по собі добрий слід у нашому житті.
Після 2014-го року, під час директорства Олени Анатоліївни, були розпочаті масштабні проєкти, зокрема й із реконструкції музейного приміщення. У цій діяльності було докладено багато її праці й організаційних здібностей. Всі можливі контакти використано, аби був складений справді ефективний і реалістичний проєкт реконструкції. І все зроблено для пристосування будівлі до вирішення наступних музейних завдань і для створення нової сучасної експозиції. Була передбачена система вентиляції, охоронно-пожежна безпека, відеоспостереження за останніми вимогами щодо музейних приміщень. Але втілити все це не вдалося через повномасштабну війну в Україні.