Ігоря Козловського, уродженця Донеччини, не стало у ніч проти 6 вересня: помер через серцевий напад. Українському вченому, історику і релігієзнавцю виповнилось 69 років.
У цьому матеріалі “Донеччина” розкаже про те, яким був життєвий шлях автора багатьох наукових книг та статей.
Ігор Козловський народився 16 лютого 1954 році в Макіївці. Його батько був родом з Чернігівщини, мати – з Донеччини. Про освіту батьків мало що відомо, але всі були спраглі до слова. “Скільки себе пам’ятаю, в нас удома всі читали. Література стала для мене можливістю зазирнути у віконце інших думок, культур, країн. Мовби приміряєш на себе чужий одяг. Я переписував собі цілі цитати, що стосувалися життя різних народів, складав для себе пазли їхніх життів”, — розповідав про себе Козловський.
Пізніше література захопила його: видав поетичні збірки та прозові твори. А ще написав понад пів сотні наукових книг та більш як дві сотні статей.
Обоє батьків майбутнього історика мали козацьке походження, родовід яких сягав XVI—XVII століть. У сім’ї багато говорили про славетних воїнів пращурів. Про це Ігор Козловський згадував під час своїх інтерв’ю у ЗМІ. Вже у 80-х роках минулого сторіччя він став одним з учасників руху відродження українського козацтва. Зокрема, у 1991 році приєднався до створення та діяльності Кальміуської паланки Українського козацтва. А в 2000-х став отаманом Спілки козацтва Донеччини.
Вищу освіту Ігор Козловський здобував на Донеччині. Навчався на історичному факультеті Донецького державного університету. Диплом отримав з “відзнакою”. Захистив дисертацію з історії та релігієзнавства. Отримав наукову ступінь кандидата наук. З 2011 року працював у Донецькому національному технічному університеті.
Залишився працювати у виші й після захоплення у 2014 році міста проросійськими бойовиками. Ігор Козловський не міг вивезти свого старшого сина, який мав синдром Дауна, з окупації, бо у хлопця був зламаний хребет. Для перетину лінії розмежування на Донеччині потрібні були спеціальні умови – відповідний транспорт, обладнаний спеціальним ліжком-трансформером. На пошуки й отримання пакету медичних документів потрібен був час. Але, як пригадував сам науковець, часу забракло – на початку 2016 року його арештували бойовики так званної “ДНР”. Новій маріонетковій структурі рф не подобалось те, що Ігор Козловський не приховував свої проукраїнські погляди. Скоріш, вказівки затримати історика, давали у кремлі. Його звинуватили у надуманих злочинах проти “молодої республіки”. Мовляв, він підтримував Майдан, організував “Молитовний марафон” та читав лекції студентам, зміст яких кардинально відрізнялись від наративів, які нав’язувала терористичній «днр» москва.
700 днів перебував у полоні Ігор Козловський. “Були підвали, були камери з карними злочинцями, камери з «ополченцями», камери смертників, камери-одиначки, колонія…”, — згадував релігієзнавець. Доки тривало психологічне насилля над бранцем, на території, підконтрольній українські владі, науковці, вчені та громадськість створили рух у соцмережах на підтримку та визволення з полону Ігоря Козловського – #FreeKozlovskyy. Звільнити вдалося 27 грудня 2017 року за обміном полоненими. Його перші слова на свободі цитували майже всі ЗМІ:
“Моє серце зараз співає пісню. Воно співає пісню любові. Любові до народу України. Ми перейшли через страждання, через катування, через біль, через хвороби, моральний і психологічний тиск, але ж ми постійно відчували любов нашого народу”.
Повномасштабне вторгнення росії в Україну Ігор Козловський зустрів у Києві, де він мешкав після звільнення з полону. Того ж року українська правозахисна організація “Центр громадянських свобод”, де членом правління був релігієзнавець, отримала Нобелівську премію. Її тоді було розділено між білоруським правозахисником Алесем Беляцьким та російською правозахисною організацією “Меморіал”.
Про смерть Ігоря Козловського повідомили його колеги. У соцмережі з’явилися дописи відомих українців зі словами скорботи та невимовної втрати вченого, ім’я якого знали далеко за межами нашої країни.
Земляк Ігоря Козловського Станіслав Асєєв, який також пережив полон у Донецьку, зокрема написав лаконічно “Дякую за все”.
Донеччина та вся Україна дякують своєму синові й патріотові, який любив свою країну понад усе.