Населені пункти Покровської громади щодня потерпають від обстрілів з боку російських окупантів. Утім, попри перебуваня у зоні підвищеної небезпеки, життя громади триває.
Історія кожного з місцевих жителів, що опинилися у прифронтових умовах, — це приклад незламності духу та надії. Саме таку незламність демонструють мешканці Покровська Олена, Сергій та Марія Іванівна, родина яких на собі відчула весь тягар воєнних подій.
До війни це була звичайна сім’я, яка жила мирно у своєму затишному будинку. Вони працювали, планували майбутнє та мріяли про мир. Однак на початку липня 2024 року їхні мрії було зруйновано. Російська ракета в одну мить позбавила родину не лише даху над головою, але й спокою та відчуття безпеки.
Після того, як ракета поцілила в будинок, виникла пожежа. Родина була змушена самостійно рятуватися, чекаючи на прибуття рятувальників. Пан Сергій встиг винести з палаючої будівлі свою маломобільну тещу, пані Марію. Однак дім та всі речі згоріли дощенту. У полум’ї було знищено все: меблі, особисті речі, документи. Залишилися лише обпалені стіни, а на згарищі — залишки минулого життя.
Попри важкі обставини, допомога не забарилася. Працівники Проліска Донецька, за підтримки UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні, надали необхідну підтримку постраждалій родині. Завдяки злагодженій роботі вдалося відновити втрачені паспорти та інші документи, а також забезпечити пані Марію новим реабілітаційним засобом — колісним кріслом.
Проте війна не вщухала, і загроза для життя людей ставала дедалі гострішою. Місто знову зазнало інтенсивних обстрілів, і родина змушена була залишити Покровськ. Спільними зусиллями працівників «Проліски» та Центру надання соціальних послуг Шахівської сільської ради евакуйована сім’я знайшла новий прихисток у більш безпечному місці.
Перебуваючи подалі від обстрілів, пані Марія знову почала відчувати свободу руху. Вона вже могла самостійно пересуватися територією центру, що стало маленькою, але дуже важливою перемогою в її боротьбі за відновлення. Атмосфера підтримки та взаєморозуміння, яку створили працівники та інші мешканці центру, допомогла родині оговтатися від пережитих потрясінь.
Ця історія — не лише про втрати, а й про людську силу та незламність. У часи випробувань саме доброта та співчуття тих, хто поруч, надають надію на краще. Родина Олени, Сергія та Марії Іванівни є живим підтвердженням того, що навіть у найтемніші часи можна знайти світло, коли на допомогу готові прийти небайдужі люди. Попри виклики війни, евакуйовані люди знову знайшли в собі сили рухатися вперед. І в цьому — справжня перемога людського духу.