«Болить, коли згадую про Вуглегірськ». Добровольці «Донбасу» про ціну миру в Україні

0
101

Добровольці «Донбасу» зіграли важливу роль у звільненні Попасної, Лисичанська, Сєвєродонецька, селища Піски. Вони пройшли більшість “гарячих точок”: Іловайськ, Дебальцеве, Логвинове, Широкине. Звільнювали Світлодарськ, Вуглегірськ та Міроновське. У коридорі казарми, де базується підрозділ, на побратимів дивляться очі тих воїнів,  які загинули в бою. Незламна воля, мотивація та мужність цих бійців стали легендою. Тут добре знають, що таке запах пороху та горілого металу. Ці люди покинули цивільне життя і поринули у військове ремесло. Чому? Справа в ідеї.

«Чому саме «Донбас»? – щодо вибору підрозділу я не вагався, бо сам родом з Алчевська, з Донбасу, – розповідає  капітан Нацгвардії Валерій Шульга. – Вступив я до батальйону 9 листопада 2014 року. Моє рішення піти на війну стало ще  міцнішим після розмови з моїм сином. Він хотів піти, але був ще студентом. І взагалі йому виповнилося лише 18 років. Ми тоді довго спілкувалися на цю тему і вирішили, що спочатку я піду, а потім – як вийде. Тим більше, в мене вже був досвід служби, я до війни працював у карному розшуку, і в мене був досвід володіння зброєю. Так я став добровольцем. У 2015 році брав участь у бойових діях у Дебальцевому, на жаль, утримати його ми не змогли. Болить, коли згадую про Вуглегірськ. Місцеві, з котрими ми спілкувалися, дуже просили, щоб ми не виходили звідти. Обставини склалися так, що ми залишили це місто. Це досі глибока моя травма, яка не загоїться. Впевнений, що Дебальцеве можна було відстояти, але  було багато хаосу. Ми виходили у складі роти «Казбека» (Анатолій Лісовський – тоді був старший лейтенант, нині майор).  Потім брали участь у захисті Широкиного у складі військової частини 3057, а звідти 3 роки тому батальйон «Донбас» перевели до складу військової частини 3035, де і знаходимося по теперішній час».

Сержант Юрій Перекрестов – один зі старожилів добробату. Сам родом з Києва.

«У батальйоні з 2014 року. Раніше звертався, щоб вступити до Збройних Сил України, але мені відмиовляли, бо для них був трохи застарий. До батальйону «Донбас» погодилися взяти, пройшов комісію. Тоді ще всюди панувало уявлення,  що війна завершиться за два місяці. Я взяв відпустку на роботі та поїхав у батальйон, де й залишився. Зустрівся з дуже класними та добрими хлопцями, багатьох з них вже немає серед живих  – загинули. Це був цвіт нації, та він і зараз є. Чимало побратимів продовжують справу, у батальйоні багато хто продовжує служити. З січня 2015 року – Бахмутська траса, потім Дебальцеве, Логвинове, Широкине. Під Логвиновим отримав поранення. Коли вилікувався, то батальйон вже був на захисті селища Широкиного під Маріуполем, повернувся до підроздіду. Пройшов деякий час після закінчення служби. Десь місяців 6-7 я був цивільним, та нудно було без батальйону, який став як сім’я. Продовжую служити у військовій частині 3035, в БСП «Донбас».

Микола Тіпалов – один з тих, хто служить у батальйоні спеціального призначення «Донбас» майже з початку його заснування. Його позивний – «Шершень». Йому – 52 роки, родом з Полтавщини, усе життя пропрацював водієм. Микола знає, що таке важка робота, про це свідчать його загрубілі руки. Вдома у нього велике господарство, якому ради дають сини. Коли «Шершень» у вересні 2014 року пішов до військкомату, то йому сказали, що не можуть призвати його через вік.  Він написав запит до батальйону «Донбас», і йому відповіли, що потрібно приїхати.

«Я запитав, коли потрібно виїжджати, і мені відповіли: «вчора». Зібравши речі, виїхав того ж дня», – пригадує.

На запитання, чому взяв позивний Шершень, гвардієць відповів:

«Позивний Шершень – тому, що, як він, нікого не пускаю до свого дому».

Шершень – майстерний водій БТР. Добре знається на цій техніці та, навіть, власноруч модернізував її. Розповідає, що поставив собі за мету виховати нове покоління вправних екіпажів БТР.

«Хочу навчити молодих бійців усьму тому, що сам вмію. Ось тоді заспокоюсь і піду на відпочинок»,запевняє Микола Тіпалов. Він продовжує служити та бачить у гвардії перспективу.

Що об’єднало всіх цих людей? Що змусило взяти до рук зброю? При всьому тому, що всі вони різні, добровольців об’єднує відповідальність за свою країну та віра, що Добро, врешті, переможе!

Діана Краснікова

Богдан Кондратов

Нікіта Тафійчук

 

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут