На щастя, для більшості сучасної молоді України слово «піонер» асоціюється з першопроходцями чи американською безпілотною космічною програмою, або, в крайньому разі, з торговельною маркою електроніки. З нагоди дати, що значила для радянських дітей дуже багато, а для сучасних не важить нічого, – Дня піонерії, ми спробуємо трохи розібратися, що це була за спілка — Всесоюзна піонерська організація імені В.І. Леніна.
19 травня 1922 року ІІ Всеросійська конференція комсомолу ухвалила рішення про створення піонерських загонів. Цей день відзначався в Радянському союзі (СРСР) як день народження піонерії, масової дитячої політизованої прокомуністичної організації.
За всіма формальними ознаками піонерія стала копією скаутського руху, що виник на початку XX століття у Великій Британії, але не мав відношення до політики. Навіть піонерське гасло «Завжди готовий!» – це дещо змінений скаутський заклик «Будь готовий!». Так само подібними були такі атрибути, як краватка або формений одяг. Разом із тим, система піонерії носила всеосяжний, державний характер, включала обов’язкове членство й тотальну радянську ідеологізацію. Серед піонерів дорослі комуністи вбачали собі заміну, тому «юним будівникам комунізму» промивалися мізки з раннього віку.
У піонери, як правило, приймались діти починаючи з 9-річного віку. Вони перебували в організації до 13-14-річного віку, коли починався прийом до лав комсомолу – молодіжної комуністичної організації. Членство в піонерській організації формально було добровільним, адже рано чи пізно туди приймали всіх без винятку. Відмови були дуже рідко, здебільшого з причини релігійності родини дитини.
Нагадаємо, що будь-яка релігія переслідувалася в Радянському союзі, а віруючі зазнавали цькування та утисків у всіх сферах життя. Приймали до піонерів не всіх одразу, і це породжувало жахливу дискримінацію та булінг серед дітей.
На початку своєї історії, у першій половині 1930-х років, були випадки залучення піонерів до боротьби з антирадянськими елементами, а саме – викриття та повідомлення силовим органам про незгодних з радянськими реаліями. Така боротьба пропагувалася як громадянський обов’язок піонера. Разом із тим, міфи про героїв-піонерів, за невеликим виключенням, є вигаданими. Варто нагадати, що зразком піонера був проголошений Павлик Морозов, який, згідно з офіційною версією, доніс у Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) на свого батька.
Цей факт промовисто каже про ідеологічну модель піонерії, коли родина та загальнолюдські цінності вартували менше за політичні інтереси комуністичної. Піонерія могла б існувати як непогана скаутська організація, але державна ідеологічна машина СРСР зробила з неї осередок політичної пропаганди в тоталітарній дійсності. Тому не варто жалкувати, що ця організація відійшла в минуле.
Сьогодні в Україні існує близько двох десятків скаутських організацій, які не мають політичної спрямованості, а ставлять собі за мету всебічний творчий, спортивний та особистісний розвиток дітей та молоді.
Роман БАЛАБОЙКО