Самотні, хворі та немічні… У Покровську на Донеччині шістнадцятеро безхатьків знайшли притулок і нині мешкають у «Місті  Милосердя». Ним опікуються волонтери. За кошти благодійників придбали занедбаний будинок і відремонтували його. Помічники хочуть придбати ще один будинок, щоб облаштувати там місця для проживання людей, які потребують даху над головою.

Ми – у їдальні «Міста Милосердя». Сьогодні тут на обід смачний суп із макаронами на кісточках. Це одна із страв, яку приготували постояльцям притулку. Меню щодень різне. Стіл небагатий, але вистачає всім, і можна добавки.

В одній із кімнат мешкає п’ятеро жінок. Попри затісне приміщення, вони не скаржаться. Кажуть, раді й цьому. Бо взагалі не мали ніякого даху, доводилось ночувати просто неба. У кожної з них свої обов’язки у притулку.
Наталія, наприклад, стежить, щоб не перегоріло в грубці.

«Це моя робота», – говорить вона.

На дозвіллі Наталія займається рукоділлям. Вона тутешня майстриня. Плете всім шкарпетки. І цим тепер наповнене її життя. Про минуле – поза притулком – жінка не охоче ділиться. Більше відмовчується, ні на кого не нарікає, нікого не звинувачує у тому, що лишилась без житла.

«Так склалися життєві обставини», – пояснює коротко.

Не ділиться обставинами свого життя і Олена. Жінка лише повідомила, що у притулку мешкає вже три з половиною роки. На питання, чи має рідних, жінка просто промовчала.

«Була на роботі, жив квартирант і спалив хату, – говорить. – Потрапила до лікарні з інсультом».

Із новачків у притулку Світлана. Про себе розповіла небагато: винаймала житло у Харкові. Мала онкологію, пройшла кілька курсів хіміотерапії. До того ж, має інвалідність. Далося взнаки серце, якому  заважко стало від життєвого тягара. Про обставини втраченого житла Світлана не розповідає. Коротко повідомила, що стала жертвою шахраїв – втратила дах і останні збереження, які залишались від лікування. Каже, якби не чуйні люди, то довелось би набагато сутужніше.

«Зробила фото і розмістила в ФБ по всім групам. Відгукнувся Денис і забрав мене сюди», – пригадує.

У притулку є ще так зване чоловіче відділення. Це окремий будинок, в якому живуть 11 чоловіків віком від 50 до 70 років. Найстаршого Віктора сюди привезли надзвичайники, які помітили безхатька на вулиці.

«Жив у Кураховому, а племінник мене не пускає. Рідна кров. Боляче», – говорить Віктор.

Загалом у притулку мешкають 16 людей. Від одних відмовились рідні, хтось пиячив та дістався життєвого дна. Але всіх об’єднувало те, що вони були безхатьками. Під одним дахом їх зібрали волонтери із благодійної організації «Місто Милосердя». За кошти благодійників винаймають помешкання, харчують та допомагають речами першої необхідності.

«Нині тут затишно та тепло, – каже Денис Бабенко, голова БФ «Місто Милосердя». – А кілька років тому, перш ніж прийняти сюди постояльців довелось добряче попрацювати. Будинок був в аварійному стані, й для благодійного фонду його віддали на безоплатній основі, аби відновити».

Нині  волонтери мають намір розширюватись. Вдалось навіть придбати невеличкий будиночок, в якому теж можуть розмістити кілька нужденних і змучених людей.

«Цей будинок оформили на мене, щоби можна було прописати тих людей, котрим із різних причин треба допомогти», – розповідає волонтер.

У  планах – будівництво хоспісу на 40 осіб. Щоправда, для цього ще збирають кошти. Тому від будь-якої допомоги волонтери не відмовляться.

Дивіться у сюжеті Донеччина TV

 

 

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут