«Спочатку я плакала за загиблими на Майдані, потім пішла на захист України», – так згадує молодший сержант Нацгвардії Лариса Чернушина свій вступ до лав Національної гвардії України та початок військової служби.
Сьогодні жінка проходить службу у Слов’янському полку НГУ в посаді помічника гранатометника. Молодший сержант Лариса Чернушина говорить, що хотіла бути військовою відразу після закінчення школи, але тоді мріям дівчини не вдалося здійснитись.
«Коли я закінчувала школу, у мене постав вибір – ким бути? Хотіла служити в армії. Це було давно, тоді жінок не брали в армію так, як зараз, слова «гендерна рівність» не звучали. Були досить важкі роки, це був 1995 рік – тотальне безгрошів’я, занепад армії, і взагалі занепад економіки в Україні. Військові частини тоді закривалися, їх не було, і про якусь службу в армії не йшлося», – згадує Лариса. Шлях до армії виявися довжиною майже в життя. Після школи Лариса Чернушина вступила до педагогічного університету, а закінчивши його, довгий час працювала педагогом, тож до лав Національної гвардії прийшла вже у зрілому віці.
«Коли у 2013 році почалася Революція Гідності, я дуже сильно співпереживала учасникам подій, що відбувалися в Києві. Плакала, коли почали гинути люди на Майдані. Я не могла бути там фізично, але душею була серед учасників Революції. На той час у мене була маленька дитина. Чоловік військовий – він служив у військовій частині, яка знаходилась у Луганській області. Коли почалася загарбницька війна проти України, мені хотілося зробити щось корисне для своєї країни у момент, коли потрібно буде захищатись. І я спробувала пройти відбір до лав Національної гвардії України – у мене вийшло», – зазначає молодший сержант.
На сьогоднішній день гвардійка служить вже більше року і зазначає, що жінок в полку досить багато, але всі вони виконують завдання нарівні із чоловіками. «Немає такого ставлення, типу «жінкам тут не місце», я такого не відчула за період своєї служби. Ми так само ходимо на службу, так само у нас є військові наряди, ми також часто стріляємо на полігоні і немає до жінок ставлення, нібито ми слабкі і ми слабка стать. Так само ми вчилися на кулеметників, їздили на збори кулеметників, стріляли непогано, інколи навіть краще хлопців», – говорить Лариса.
Цього літа під час несення служби на блокпосту Ларисі довелося відчайдушно боротися за життя людини, що опинилася в палаючому автомобілі.
«Ми несли службу на мобільному блокпості й перевіряли машини на наявність вибухівки та перевіряли документи водіїв. Я несла службу разом із солдатами строкової служби. Раптово ми почули якийсь шум мотора, потім побачили, що палає машина, й почали бігти до неї. Коли ми підбігли, солдати, разом з поліцейським, витягли людину, яка виявилася потерпілим. Його витягли на безпечну відстань, виявилося, що він знепритомнів, серце у чоловіка вже зупинилося. Разом з поліцейським почали проводити реанімацію серця – поліцейський робив непрямий масаж серця, а я штучне дихання. Ми викликали швидку медичну допомогу, і поки вона їхала, ми його тримали, стабілізували. Я робила це вперше, й ніколи не забуду, як він починав дихати: приходив до тями, але знову втрачав свідомість. Дихання то з’являлося, то знов пропадало, ми проводили реанімацію впродовж десь хвилин 20 до приїзду медиків. Приїхавши, лікарі продовжили реанімацію вже в машині швидкої допомоги», – згадує сержантка.
У цій ситуації, як наголошує сама героїня, допоміг досвід роботи в школі, де бувало всяке. На жаль, витягти з того світу людину не вдалося, але гвардійці разом із поліцейськими намагалися зробити все, щоб чоловік вижив і не згорів у тій автівці.
Молодший сержант Лариса Чернушина тоді була нагороджена відомчою заохочувальною відзнакою «За доблесну службу» від заступника командувача Об’єднаних сил з питань застосування сил та засобів НГУ.
Наразі прийнято рішення про розміщення її фото на дошці пошани Головного управління Національної гвардії України.
За інформацією прес-служби НГУ в ОТУ «Північ»