Без надії на майбутнє ми не змогли б тут жити й працювати – Тетяна Збицька

Мар’їнка – місто районного значення, центр Мар’їнського району в Донецькій області. До війни Мар’їнка вважалася чи не спальним районом Донецька, адже міста межують між собою, і багато її мешканців працювали саме в обласному центрі. У Мар’їнці працювали молокозавод, ковбасний та рибокоптильний цехи, хлібозавод, діяла харчосмакова фабрика, що отримала золоту нагороду у Франції за екологічність продукції. Зараз адміністративною межею міста проходить лінія розмежування, лінія фронту. 

Бойові дії лишили багато людей без роботи. З Мар’їнки виїхала половина її мешканців, причина банальна – відсутність газо- та водопостачання населеного пункту понад шести років, а також відсутність роботи й ринків збуту для місцевих підприємств. Але люди все одно повертаються: щойно встановлюється тривала тиша, й люди повертаються. Мар’їнський район так само розірваний війною: три населені пунк­ти Старомихайлівка, Олександрівка та Луганське досі окуповані російськими найманцями.

Про поточну ситуацію, проблематику та здобутки в місті та районі нам розповіла перший заступник голови Мар’їнської райдержадміністрації Тетяна Збицька.

Не забути перші обстріли та пожежі

Життя Тетяни Збицької тісно пов’язане з Донецькою областю та Мар’їнкою. Вона народилася Горлівці, але, коли була ще немовлям, батьки переїхали в Мар’їнку. Навчалася в Мар’їнській середній школі, а потім у Донецькому державному університеті. Після отримання диплому пані Тетяна знову повернулася в рідну Мар’їнку, де працювала у фінансовому управлінні райдержадміністрації, а вже у 2013-му році її призначили першим заступником голови Мар’їнської РДА.
«Не дуже хотіла обіймати цю посаду, але так склалися обставини, і тоді я, мабуть, відчувала, що доведеться пережити тяжкі часи, – зазначає Тетяна Збицька. – Коли почалася війна, мені до грудня 2014-го року довелося виконувати обов’язки голови райдержадміністрації, бо тогочасний голова опинився на непідконтрольній українській владі території, в селищі Луганське.
Всяке було, потрапила під перший обстріл Мар’їнки, сиділи в підвалі, допомагали працівникам ДСНС гасити наші житла. Не було газу, не було електроенергії, а потім не стало й води. Тоді довелося взяти на себе координацію дій, аби люди не лишилися сам на сам із цією бідою, аби люди розуміли, що українська влада є, вона діє, допомагає і не покине їх. Кожного тижня по середах ми зустрічалися з мешканцями Мар’їнки і з головою місцевої ради обговорювали нагальні питання.
Коли 11 липня окупанти захопили Мар’їнку, ми вимушені були виїхати в місто Курахове, люди бігли від війни і з Донецька, і з Мар’їнки, і з Красногорівки, тому нам доводилося якось, десь розміщувати людей у школах, таборах, держ­установах. Я на все життя запам’ятала одну бабусю, на той момент їй було 70 років, вона плакала і казала: «Тепер мені треба починати все з голки, бо що було в будинку, все згоріло». Все це довелося мені пропустити через своє серце. А терористи не пропускали навіть машини пожежників, не надаючи їм змогу локалізувати або загасити полум’я пожежі після обстрілів».

Присутність влади втілює в людей упевненість

Мар’їнку було звільнено 5 серпня 2014 року, згодом повернулася в місто й чинна українська влада. Почалася робота з розмінування території, бо окупанти лишили після себе багато неприємних «подарунків», у людей на подвір’ях та городах стирчали нерозірвані ракети реактивних систем залпового вогню.
Велику роботу виконали представники ДСНС України, військові ЗСУ, працівники облдержадміністрації, бо одразу треба було відновлювати покрівлі будівель у приватному секторі, аби мінімізувати вплив зовнішніх факторів. На території Мар’їнки та Красногорівки не залишалось жодного комунального закладу, який не зазнав би руйнацій. Тут необхідно було швидко відновити покрівлі та вікна будівель. Не слід забувати, що все це відбувалося під час активних бойових дій. Разом із тим, весь цей час людям не затримували ані заробітну платню, ані пенсії чи інші соціальні виплати.
«Я не могла залишити Мар’їнку, оскільки відчуваю відповідальність перед людьми. Єдине, коли вимикали світло на кілька днів, виїжджала до Курахового, щоби вирішити адміністративні питання. Під час обстрілів я була в підвалі з людьми, ба більше були випадки, навіть, коли люди телефонували моїм сусідам дізнатися, чи в місті я, чи все добре. Мабуть, присутність представників дійсної влади втілює в людей хоч якусь впевненість в завтрашньому дні», – розповідає перший заступник голови Мар’їнської райдерж-­адміністрації.

За роки війни тут більше зроблено, ніж раніше

На шостому році війни проблем у місті та районі вистачає. Газопостачання Красногорівки та Мар’їнки відновити наразі неможливо через те, що газорозподільча станція знаходиться фактично «на нулі», під постійними обстрілами. Керівництво району щиро сподівається, що нинішній режим тиші буде тривалим, аби з’явилась можливість провести відновлювані роботи. Гроші на це є, облдержадміністрація виділяє кошти, і минулого року виділяла, але тиші не було. Зараз тривають тендерні процедури, тож, можливо, знайдуться і виконавці.
Крім цього, потрібно, щоби там працювали лаборанти, слюсарі, які б обслуговували цей об’єкт, цю станцію. Також проблемним наразі є питання водопостачання Мар’їнки та Красногорівки. До війни ці населені пункти отримували воду з Донецька, зараз на трубах стоять заглушки. Вода подається з водоводу «Води Донбасу», але – це технічна, неочищена вода. Із забезпеченням населення питною водою допомагають міжнародні благодійні фонди, обласна державна адміністрація фінансує завезення води місцевими військово-цивільними адміністраціями з Карлівської фільтрувальної станції та її розвезення вулицями Мар’їнки та Красногорівки. Зараз в очільника Донецької ОДА перебуває на контролі питання щодо встановлення мініфільтрувальних станцій в цих населених пунктах.
Разом із тим, за роки війни тут було зроблено більше, ніж до війни. Змінився бюджетний кодекс, змінилися й надходження до місцевих бюджетів. Тож, попри всі негаразди, в районі є гроші на відновлення зруйнованих об’єктів інфраструктури. Донецька військово-цивільна адміністрація теж надає допомогу у відновленні закладів комунальної власності та навіть приватних помешкань. У Мар’їнці відкрився інклюзивно-ресурсний центр. У 2017-му році відкрився молодіжний центр, людям подобається, люди приходять, зокрема багато молоді. Крім того, відремонтували бібліотеку, музей, хол палацу культури, в процесі підготовки запуск поліфункціонального закладу культури. У Красногорівці, яка є прифронтовим містом, відбудовано нову українську школу, де все сучасне та нове. Оживає малий бізнес, повертаються люди, це втілює надію та радість.
«Маємо величезне сподівання, що збудують у нас фільтрувальну станцію. Крім того, маємо надію на відновлення газорозподільчої станції вже цього року. Якби це все зробити, то можна йти зі спокійною душею на пенсію, – жартує пані Тетяна. – Якби у нас не було надії на майбутнє, ми не змогли б тут жити і працювати. Люди також змінилися, вони стали більше цінувати один одного, цінувати Батьківщину. І зараз всім нам хочеться жити під мирним українським небом. На державні свята на центральній площі Мар’їнки завжди багато українських прапорів. По-перше, це просто гарно, а по-друге, зворушує до сліз, бо ціну рідного прапора, що майорить над головою, ми знаємо дуже добре».

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут