Коржі з дуба, пріле торішнє зерно, збиране після снігу та польові гризуни – цим рятувалась під час Голодомору 1932-1933 років родина Тетяни Акімової з Донеччини. У її батьків було п’ятеро дітей. До колективізації сім’я не бідувала: тяжко працювала, але й мала добрі харчі. Проте у тридцятих роках сутужно стало не лише Акімовим, а й більшості українцям. Голодна смерть косила не лише вулиці, а й цілі села. Виснажені люди не в змозі були ховати своїх близьких. На ці роботи більшовицько-радянська влада присилала загони енкавеесівців. Ті скидали трупи у братські могили. Лише за попередніми підрахунками під час масового штучного голоду у тридцятих роках загинули від чотирьох до шести мільйонів українців.